Історія порятунку: «Як біженці з України рятували хорватського козлика»

Інтерв’ю

Історія порятунку маленького життя. Ця розповідь написана з метою розбудити в людині почуття співчуття та любові до всесвіту та всього живого. Ця історія спрямована на поширення любові та добра. Ця історія про те, як українці, рятуючи свої життя, рятують життя наших менших в інших країнах світу.

Ми взяли інтерв’ю і дізнались цю історію в деталях.

Привіт, Марія! Я пам’ятаю, як побачила тебе в групі Telegram. Тоді ти розповіла про те, як знайшла маленького козлика під час бурі в полі, серед каменів. Я пам’ятаю, що ти не могла знайти притулок для цього козлика. Невже ніхто з місцевих жителів не захотів його забрати до себе?

 

– Привіт, Олександра. Ні, не могли, зазвичай люди не люблять обтяжувати себе такими пригодами. Ви ж знаєте, як нелегко прилаштувати кошеня, а з козликом ситуація ще складніша.

 

Розкажи про його шлях до вашої квартири в цей день. Коли ви не змогли знайти хазяїна для малого?

 

– Ми чекали наших друзів біля Масленицького мосту, сиділи у машині та читали книжки разом з моїм чоловіком. Та раптом почули звук “ме”, який долинав звідкись з пагорбу. Ми вгледілись та побачили маленького козлика серед кущів на пагорбі. Він доволі гучно плакав. Ми пішли йому на допомогу. В той момент думали, що він просто відстав від свого стада, і ми швиденько знайдемо його маму. Микита (мій чоловік) швидко забрався на пагорб та почав показувати козлику, як вийти з кущів, бо було враження, що він трохи застряг. Він одразу пішов за ним, що мене здивувало, такий кмітливий і зовсім доволі безстрашний для такого малого. Десь півгодини ми ходили в різні сторони та намагалися знайти його стадо, але його ніде не було. Тоді ми вирішили викликати поліцію, вони сказали, що приїдуть та розберуться. Пройшло півгодини, ніхто так і не приїхав. Ми передзвонили, і вони сказали просто залишити його на горі. Через якийсь час ми ще і зустріли патрульну поліцію, вони доволі довго сміялися з неординарності ситуації, але теж порадили залишити на пагорбі. Ми мали багато сумнівів з цього приводу, бо в той день була буря і козлик постійно плакав через те, що йому було холодно. Коли ми спробували взяти його на руки, йому дуже сподобалося, йому стало тепло і він заспокоївся. Ми вирішили самі поїздити навкруги та пошукати ферму, з якої вірогідно він і був родом. Ми шукали в картах, ми питали місцевих, та ферму знайти не вдалось. Думки місцевих розділилися між тим, щоб залишити його на горі, з ним нічого не станеться, та тим, що його можуть з’їсти вовки або він помре від бури! Вже згодом, прийшовши додому, я прочитала, що маленьким козликам категорично не можна бути під сильними холодними вітрами, вони одразу починають хворіти і можуть померти. Нам складно було знайти людей, у яких можна спитати поради, тому ми питали всіх. Одним з таких людей виявився відомий хорватський репортер Еді Сковрлй. Він одразу вирішив зняти про це сюжет і після теж сказав нам, що козлика тут залишати не можна. До речі, той сюжет показали в новинах на HRT! Нам було дуже кумедно, бо нас назвали групою тінейджерів, а мені, наприклад, вже 30 років.

 

Чому місцеві жителі не забирали його до себе?

 

– Напевно, нікому не потрібна така відповідальність, яким би милим не був козлик. В них самих не було кіз.

 

Як ви вийшли з ситуації, коли не було куди віддати цього маленького красеня? Чи було бажання залишити його десь?

– Ми домовилися з власниками нашого житла залишити його на одну ніч, і вони були дуже розуміючи та погодилися. Також вони зателефонували своєму другові, у якого є кози, і запитали, чи не хоче він забрати козлика. Він погодився забрати його, але уточнив, що він його вб’є в якийсь момент. Хоча на фермі його чекала б та сама доля, ми вирішили, що це не найкращий варіант.

Ви дали йому ім’я?

– Ми жартома назвали його Козік.

 

Знаю, що ви привели в перший день нового сусіда додому. Як відреагував ваш кіт?

-Спочатку він його не помітив, потім був у шоці і трошки заховавшись, спостерігав за новим сусідом.

 

Доречі, як малий поводився в гостях?

-Йому сподобалося саме вдома. Ми маємо двір, і там він чомусь зовсім не хотів гуляти. Ми довго шукали місце, де йому спати, і він сам обрав його. Я ще підклала під нього килим з підігрівом, бо зазвичай такі маленькі козенята гріються об маму. Коли ми прийшли додому, ми зважили його, він був всього 4 кг. Це означало, що йому орієнтовно 5-9 днів. Також ми зварили йому манну кашу, і він на диво сам з’їв її з миски. Дуже самостійний для такого віку!

Він справді вирішив, що ви його мама і тато?

Мабуть, тому що він ходив “по п’ятах” за нами просто всюди. Також ми не могли залишити його одного, бо він одразу дуже гучно мекав.

 

Він, мабуть, досить ручний?

-Так, я була здивована, що він краще за все почував себе саме на ручках. Він одразу заспокоювався і засинав.

 

Скільки днів він прожив у вас?

  – 1 ніч. На ранок ми купили йому козиного молока в супермаркеті та напоїли.

 

Як ви знайшли йому житло? Оскільки ви не хотіли, щоб його вбивали, варіантів у вас майже не залишилося. Розкажіть, як і куди ви пристроїли козлика?

– Зранку ми зрозуміли, що це хлопчик. Це було дуже поганою новиною для нас, бо якщо дівчата на фермі живуть якийсь час, даючи молоко, то хлопчиків вбивають у віці 1 місяця для здобуття сичужного ферменту. Цей фермент використовується для створення сиру.

Ми звернулися до задарського собачого притулку Azil. До речі, дуже рекомендую всім навідатися туди та погуляти з собаками! Вони будуть дуже раді.

Насправді їхали ми туди зі слабкою надією, сподівалися скоріше на пораду. Ви питали, чому ніхто не хотів забрати його до себе. Думаю, через те, що люди відносяться до тварин як до тварин, якщо ви розумієте, про що я.

Так от, коли ми їхали у притулок, я сподівалася, що у волонтерів, які на повсякденній основі допомагають тваринам, буде більше мотивації допомогти нам. І на щастя, так і сталося! Волонтерки з притулку буквально за 5 хвилин вирішили всю ситуацію. Ще одна волонтерка з цього притулку має кіз і погодилася забрати його. Козлику одразу виділили місце у притулку до того часу, поки його не забере волонтер, а ми на радощах пішли гуляти з собаками.

 

Розкажіть більше про місце, де зараз живе ваш козлик?

Ми навідувалися до притулку, щоб дізнатися, як він. Нам сказали, що наразі волонтерка відгодовує його, бо йому дуже не вистачає ваги. А потім він поїде до Загребського міні-зоопарку при зооветеринарному університеті. Здається, у цього козлика було все. Він жив у квартирі, їздив на машині, тепер поїде вступати в університет!

 

Чи навідується ви до нього?

Ми дуже сумуємо за ним, тому збираємось провідати його в Загребі наступного місяця вже у університеті.

 

Звідки таке пристрасть до живих істот? Чи всі українці такі чутливі?

Мій чоловік і я є вегетаріанцями і дуже обережно ставимось до життя інших, особливо до таких маленьких і безпорадних.Ми дуже раді, що нам вдалося зробити хоча б невелике, але добре і вдячне вчинок.Іноді ми жартуємо, що маємо ще поїхати до Масленицького мосту, щоб знайти ще козенят.

Дякую за довіру ❤️ Ми сподіваємось, що ця історія принесе моральні висновки кожній людині, яка прочитає цю милу історію.”